Бікфордів шнур ДИМИТЬ,
Звивається змією.
Ще мить — і
ввись злетить
Ажурний міст.
Лиш над землею
Хлюпнеться хвиля вогняна…
і враз:
— Скінчилася війна!
Біжить солдат у маскхалаті:
— Наказано моста не підриплти!
Бікфордів шнур димить,
Ще мить…
Та раптом З
чотирьох сторін
Солдати кинулись,
І кожен з них
Упав грудьми на шнур —
і він в безсиллі зашипів… І стих.
Настала тишина.
І в ній
Все чулося, усе:
Як шурхотить каміння у ріці на дні,
Як б’ється джерело,
Як дихає земля
І як бджола над квіткою кружля…
Вони ж сиділи, четверо, прикривши
динаміт,
Червоної Країни Рад солдати,
Всміхались щасно так,
Немов не міст,
А цілий світ
Вдалося їм
За мить
Урятувати.
«Вічний вогонь». Поезії. Київ. 1975