Олександр Богачук —  Димить туман

Давно, давно відплакали вдовиці,

І дим війни розтав у зморшках ран,

А мати жде, і біль пече зіниці.

Димить туман.

Димить туман…

Дістала знов зі скрині вишиванку,

Що так любив носити син Іван.

День догоря в манливому серпанку

Димить туман.

Димить туман…

На ній цвіте незламана калина.

Блакить озер і колосистий лан.

і мати знов хова сорочку сина.

Димить туман.

Димить туман…

День догорів, як маки на покосах,

Сорочка жде, коли ж прийде Іван.

І ніч не спить, не спить на сивих косах.

Димить туман.

Димить туман…

«Вічний вогонь». Поезії. Київ. 1975

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *